Озеро Синевир - морське око Карпат
Торік Україна обрала свої сім чудес природи: заповідники, каньйони, бухти, печери й озера. Сьогодні ми розповімо про одне з них, розташоване в Карпатських горах, де так гарно будь-якої пори року. Що за чудо, спитаєте ви? “Морське око” Карпат - мальовниче озеро Синевир, що розкинулось на висоті 989 м над рівнем моря. Місце, наче навмисно створене для закоханих
Народжене з кохання
Походження озера, що заворожує красою, не могло не породити легенд. Тут все, як і очікуєш: море любові - й гострі скелі страждань. Найпопулярніший переказ про виникнення Синевира відносять до часів, коли всі гори належали графу, батькові блакитноокої красуні Синь. Якось граф вирушив перевірити, як працюють лісоруби, а Синь напросилася йти разом з ним. Дівчина блукала лісом, аж тут почула мелодію сопілки пастушка Вира. Юнка просила грати ще й ще, а тоді, перш ніж піти, пообіцяла повернутися. Таємні зустрічі ставали все частішими. Графське чоло - все похмурішим. Одного разу, коли Вир чекав свою кохану на галявині, графські слуги зіштовхнули на нього з гори величезний камінь. Дізнавшись про те, що сталося, Синь обійняла високу кам’яну могилу й гірко заплакала. Сльози так рясно капали з її очей, що невдовзі затопили всю галявину, а згодом і сама Синь зникла в блакитних водах. Утворене озеро люди назвали іменами обох закоханих. Вода його - кольору очей Сині, а острівець посередині - місце загибелі Вира.
Є й інший переказ, також сповнений любовної туги. Якось графську отару, яку пас молодий пастух Іван, загризли вовки. Зрозумів пастух: від графа пощади не дочекаєшся, тож вирішив утекти від неминучої розправи. Попрощався з коханою та й пішов у чужі краї. Тужив вівчар на чужині, щоночі виходив до берега моря виливати свій сум: “Всесильне море, хоч одним оком поглянь на мою Верховину, передай уклін землі рідній!” Стихія почула благання пастуха, крізь гори пробилася - і поглинула у водах графа та його слуг. А сама задивилася на горді Карпати й вирішила назавжди залишитися тут чистим морським оком.
Царство спокою
Синевир - це кришталева вода, неймовірно чисте повітря і віддаленість від цивілізації. До райцентру Міжгір’я якихось 32 км, та в горах кілометри мають здатність розтягуватись. Дорога здіймається в гори серед ущелин Синевирського перевалу. Зупиніться на його вершині й озирніться. Он на заході видно гряду Боржавських полонин, на півдні тягнеться хребет Вівчарський Верх, на південному сході височіє гора Стримба (1719 м), а десь внизу розсипаним намистом із перлин біліють хатини села Синевир з блакитною ниточкою річки Теребля, у чистих водах якої вирощують делікатесну форель.
Своєрідною брамою в царство тиші й спокою є корпуси турбази “Синевирське озеро“. До самого озера залишається півтора кілометра шляху, який варто подолати пішки: це заповідно-мисливське господарство, сповнене рідкісних рослин та тварин. На березі “морського ока” - затишний дерев’яний готель. То нічого, що на високогір’ї довго лежить сніг, а про інтернет ці гори ще не чули. Зате в номері по-домашньому потріскує грубка і стиха поскрипують половиці, а під час ранкової прогулянки берегом дрібними діамантами поблискує сніжок…
Синевир утворився близько 10 000 років тому, коли під час потужного зсуву гірські породи піднялися на дорозі швидкого потоку, загородивши його води греблею. Вода все ж знайшла вихід, й озеро стало проточним: за 60 метрів від його південно-східного берега схил пробиває самотній струмочок. А живлять синє карпатське “око” чотири інших струмки та підводні джерела.
Площа поверхні озера - близько 7 га, максимальна глибина - 22 м, середня - 8,2 м. Озеро, в якому живуть форелі та гольяки, складається з двох частин - глибшої північної та мілкішої південної. Озерна вода відрізняється незвичним смаком: вона позбавлена хлоридів. Влітку поверхня озера прогрівається до 20°С, зате на глибині - всього 4-5°С. У тихій воді відбиваються дерев’яні постаті Сині й Вира, створені 1984 року скульпторами Іваном Бровді та Михайлом Саничем.
Для збереження цього природного дива Карпатських верховин у 1974 році було організовано державний ландшафтний заказник “Синевирське озеро”, а 20 років тому - національний природний парк “Синевир” площею 40 400 га. Тут охороняється понад 10 000 рослин, 43 види ссавців, 91 вид птахів, 12 видів земноводних, 24 види риб.
Найбільш ефектно озеро виглядає з сусідньої гори Озірної (1496 метри), на вершечок якої веде дорога завдовжки 12 км. Свій початок вона бере за кілька метрів від дерев’яного готелю лісовою стежкою з біло-блакитним маркуванням, а від сідловини між горами Озірна і Бірок повернути на південь глинистою стежиною з зеленим маркуванням, яка й виведе до вершини. Підйом забере близько 6 годин. Зате, якщо пощастить, дорогою можна зустріти оленя чи козулю, полохливого зайця чи смішного борсука. Та головна нагорода - попереду: краєвид озера. З висоти здається, що на вас дивиться синє око з зіницею-островом в обрамленні густих вій-смерек. Морське око кохання…
КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ
Національний природний парк “Синевир”:
http://synevir.karpat.org/; е-мейл: synevyr@karpat.org
Де зупинитися: За 1,5 км від озера розташована турбаза “Синевирське озеро”
Адреса: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Синевирська Поляна. Тел./факс: +38 03146 914 62. Вартість номерів від 150 до 300 гривень за добу.
Як доїхати: З Києва або Львова потягом до Ужгорода, звідти до селища Міжгір’я або міста Хуст - рейсовими автобусами, а тоді орендованим авто чи на таксі до Синевира.
ЯК ДІСТАТИСЯ
МАУ пропонують прямі щоденні рейси до Києва з найбільших міст Західної Європи. а також щоденні рейси з Києва до Львова, рейси до Львова з Мадрида, Барселони та Франкфурта і прямі щоденні рейси Відень-Львів
Tags: Синевир